Думки...

Думки… Кажуть що люди які багато думають — розумні. Скільки себе пам‘ятаю не було такого часу коли б я не думав, ні вдень, ні вночі, ні коли слухаю музику ні коли читаю книгу ні коли просто лежу і намагаюся заснути, чи наприклад я к зараз, коли я стою навколішки і мені в лоба цілиться ПМ калібру 9мм. Був би я розумний чи опинився б я в такій ситуації. Найчастіше думаю я зовсім не про те,що здається мав би думати. Думки в моїй голові наче ті таракани, їх безліч, важко зосередитися на якомусь одному, жеруть мене з середини. Через них мені важко говорити з людьми, кожного разу в моїй голові проноситься тисячі варіантів нашої розмови, і в кінцевому випадку я так і не можу нічого сказати. Найважче — заснути. Спогади, і хороші і погані, перемішалися з тими які я сам придумав. Варіанти подій, а що як би я вчинив інакше, чому я такий ідіот, можливо як би я вчинив саме так зараз було б все добре, марні надії… Я вважав що якщо ще більше відсторонитися від світу цей шум в моїй голові хоч трохи стихне, але тараканів стало ще більше, я вже не знаю про що чи про кого я думаю. Невже це я сам розбудовую цей ангар в якому плодяться ці таракани. Ааааах досить!!! Я б так і стояв в цій позі хоч цілий день думав сам не знаю про що якби не почув голос який здався мені не настільки страшним як набридливим тому я звернув на нього увагу, а сказав він мені: «Твої останні слова!». Окрім нас в кімнаті більше нікого не було тай сумніваюся, що в межах 5 км була ще хоч одна жива душа. Я виплутувався з ще гірших ситуацій, коли на мене наставляли набагато більше зброї і не такі самовпевнені дебіли як цей екземпляр що зараз стояв навпроти мене. Тоді чому я стою на колінах і не можу поворушитися. Ні руки в мене не зв‘язані, я не п‘яний і у фізичному плані прекрасно себе почуваю. Що мені заважає вихопити пістолет з його тремтячих пальців?.. Можливо я просто не хочу… Можливо настав цей момент коли нарешті позбудусь цих тараканів які заважають мені спокійно жити… Я так і не промовив жодного слова… І от курок спустився… Куля почала свою подорож… Я бачу як вона вилітає з ствола і полум‘я розбрідається у різні сторони, хоча можливо це моя уява намалювала таку картину… Вуха заклало і я не знаю що примусило мене наклонити голову трохи вправо… куля промчала біля мого лівого вуха… всі вони такі, навіть не сказала чому, не попрощалася, просто зникла з мого життя. Ні це не був інстинкт самозбереження це була думка, я вже й забув про що чи про кого… Не люблю робити людям боляче, я спер екземпляр до стінки і запхнув йому в кобуру пістолет, можливо він йому ще знадобиться, хоча в кого тут стріляти? Тут немає нікого крім мене і моїх думок, як же я їх люблю, щоб я без них робив, вони не люди, вони мене ніколи не покинуть, ходитимуть зі мною де б я не був, аж до самої смерті, і будуть докучати, поки я не навчуся їх контролювати, якщо це взагалі можливо. І все таки… під ранок я намагався згадати про кого я подумав в той момент, ехх навіщо я це зробив, так я згадав собі одну хорошу людину, можливо я б би я її колись не зустрів то так би і не нахилив голову, але тепер повилазили нові таракани і я не знаю що маю з ними робити.

Комментариев: 0
Paladin Cross
Paladin Cross
Было на сайте никогда
Читателей: 2 Опыт: 0 Карма: 1
все 1 Мои друзья